Я довго не могла написати цей
відгук. Вражень після читання було багато, але слів, щоби їх виразити,
бракувало. Та й зараз, я не певна, що зможу передати все, що відчула.
Сюжет книжки розвивається довкола
життя молодого талановитого письменника Давида Мартіна. Життя, сповненого
розбитих сподівань, болю від зради, віри в щасливе майбутнє.
Давид Мартін вразливий. Як кожний
митець. Йому заздрять замість того, щоб порадіти першим успіхам, його виживають
з газети, найкращий друг уводить кохану дівчину, видавці прагнуть висотати
останні сили… Словом, радісного мало. Тільки-но починаєш на щось сподіватися,
аж тут знову все ламається.
Роман можна описати одним єдиним
словом – «La tristeza», що означає тугу, печаль. Це слово, приспівом, червоною
ниткою тягнеться крізь увесь твір.
Та, незважаючи на невеселі
обставини, Давид йде далі, падає й знову піднімається. Герой схожий на
танцівника фламенко. Чомусь у мене виник такий образ у голові. Різкі рухи,
страждання, що викарбувалося на обличчі й нестримна жага дихати, рухатися,
продовжувати танок життя.
Роман просякнутий містикою,
відчуттям невідворотного, моторошними здогадками й поганими передчуттями.
Не варто вважати, що у Давида
Мартіна немає справжніх відданих друзів. Чого вартий пан Семпере. Справжній
святий. По-іншому й не скажеш. Страшно подумати, що б сталося з Давидом, якби
доля не звела його з книгарем. Він – своєрідний янгол-охоронець, посланець
світла.
Дуже сподобався образ Ізабелли. З
них би могла вийти чудова пара. Не розумію, що герой знайшов в Крістіні. Не
вірю що ця дівчина щира. Вона знехтувала коханням юнака, заради ситого життя.
Отже не така вже й свята. Звичайнісінька курка. Ізабелла ж розумна, сильна
духом, незламна, справжня, дарма, що надто молода.
Не вірю я в щирість таких, як дон
Педро. Ні на початку роману, ні під кінець. Не вірю. Письменник мене в цьому не
переконав.
А загалом книжка класна! Із тих,
що я пам’ятатиму все життя. Геніальна, не побоюся сказати. Визначна. Буде
перечитуватись, і не раз.
Тепер хотіла б сказати пару слів.
Вже не про книжку. Ну, не зовсім про неї. Чудовий переклад, майстерний, легко
читається. Однак, книжку погано розкупали.
В магазині я випадково її купила,
давно хотіла, але не бачила. А тут дивлюся, стос книжок, багряна палітурка.
Питаю у продавця, чи не Сафон. Він відповідає: «Так», але потім попереджає, що
вона українською. Кажу, що це добре, і що все одно буду брати. Він відповідає,
що пропонує людям, але вони відмовляються купувати, бо українською мовою. Що ж
це з людьми? Вони ладні відмовитися від чудової книжки й читати різний
непотріб, аби тільки не вчити мову, державну до речі. Шкода.
